18 листопада 2020 року Велика Палата Верховного Суду винесла постанову у справі № 4819/49/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/93081749 ), переглядаючи рішення суддів попередніх інстанцій за виключними обставинами.

Зокрема, вказана постанова Великої Палати ВС стосувалася справи у якій оскаржувалась бездіяльність прокуратури, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Нагадаємо, що рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 17 червня 2020 року № 4-р (ІІ)/2020 року (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/va04p710-20#Text), визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність положення ч. 3 307 Кримінального процесуального кодексу України щодо заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (якщо інше не встановлено самим рішенням).

Отже з 17 червня 2020 року (день винесення рішення КСУ) кожен має право оскаржити в апеляційному та касаційному порядку ухвалу слідчого судді (тобто суду першої інстанції) якою вирішувалось питання щодо зобов’язання слідчого органу розпочати розслідування у кримінальному провадженні після отримання заяви або повідомлення злочин.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові вказала, на необхідність врахування зазначеного рішення КСУ саме при вирішенні наступних справ, разом тим, Верховний Суд виклав висновок про те, що таке рішення не є підставою для ретроспективного застосування нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням (тобто простіше кажучи – не поширюється на прийняті раніше рішення по даному питанню та не є підставою для їх перегляду).

Загалом вказані рішення сприяють позитивним тенденціям у зміцненні та розширенні прав захисту (тобто адвокатів) у кримінальному провадженні. Проте, на нашу думку, законодавство повинно передбачати можливість оскарження будь-яких дій чи бездіяльності слідчих органів (які вони повинні вчинити або утриматися від вчинення, згідно норм КПК) з метою своєчасного запобігання свавіллю слідчих органів та забезпечення ефективного захисту прав особи.